Про новий Комітет з питань промислової політики та підприємництва при Палаті

Галузь:

ПРОБЛЕМИ ЛЬВІВСЬКОЇ ЗЕМЛІ  АБО ЯК НЕ ПОПАСТИСЬ НА ГАЧОК НЕКОМПЕТЕНТНОСТІ

1 грудня 2017 року відбулося засідання новоствореного Комітету з питань промислової політики та підприємництва при Львівській ТПП. Відразу після організаційних питань, його учасники розглянули актуальні питання галузі.

Співголова Комітету Ігор Секелик (голова Асоціації приладобудівних підприємств Львівщини) озвучив проблему одного з підприємств Львівщини, яке у Львові користується, при сплаті орендної плати за землю, понижуючим коефіцієнтом та підпадає під Програму захисту львівських товаровиробників. Органи ДФС України у Львівській області, при здійсненні перевірки даного підприємства, вказали, що Ухвала ЛМР від 20.01.2015 року № 4270 суперечить нормам Податкового кодексу України, згідно якого до 31.12.2016 року розмір орендної плати не може бути нижчим ніж 3% від нормативної грошової оцінки.

Таким чином, орган ДФС донарахував підприємству більше 500 тис. грн. орендної плати за землю, в т.ч. понад 110 тис. грн. штрафних санкцій. Товариство, про яке йшлося вище, зараз знаходиться у судових процесах.

Наступне засідання Комітету відбудеться за участі керівників підприємств, які користуються понижуючим коефіцієнтом  при сплаті орендної плати за землю, з метою вироблення спільного бачення вирішення земельних проблем у Львові.

Ухвалою Львівської міської ради від 20.01.2015 року № 4270 затверджено «Програму сприяння розвитку львівських товаровиробників на 2015-2017 роки».
Згідно цієї ухвали 20 найпотужніших товариств м. Львова отримали пільгу зі сплати орендної плати за землю у вигляді понижуючого коефіцієнта 0,6 – 0,8.
Однак, вже наприкінці 2017 року ДФС України у Львівській області відмовилася визнавати законність дій Львівської міської ради із підтримки львівських товаровиробників та за 2015 – 2017 роки донараховує орендну плату за землю й штрафує товариства за порушення податкового законодавства.

Про законність дій і Львівської міської ради, і ДФС України у Львівській області, а також проте, як захистити свої права у таких випадках, поговоримо з Юрієм Зошією, юристом, директором однієї з львівських юридичних компаній, членом Комітету з питань промислової політики та підприємництва при ЛТПП:

Пане Юрію, протистояння між львівським бізнесом та Львівською міською радою тягнеться ще з далекого 2010 року. Яка зараз ситуація із земельними справами у Львові?

 

Насамперед, слід зазначити, що орендна плата за землю у м. Львові за рішеннями ЛМР є другою в Україні після м. Києва, причому, її вартість у 2010 році збільшилася дуже різко, мінімум у 5 разів (для промисловості). Така ситуація не сприяє розвитку промисловості у місті.

Це потягнуло за собою ряд несприятливих наслідків для львівських підприємств, зокрема – заморожування росту заробітної плати, скорочення працівників, оскільки висока вартість земельної орендної плати відображається на кінцевій ціні продукції.

 

А як щодо інших напрямків бізнесової діяльності, окрім промисловості?

 

Львівські ринки та торгові центри підняли орендну плату за торгові місця для підприємців, а ті, у свою чергу, віднесли таке збільшення на вартість товару. Жоден бізнес не бажає працювати собі у збиток, відтак – висока вартість землі вплинула на купівельну спроможність львів’ян у вигляді зростання ціни, з одного боку, та на зменшення зарплат, з іншого.

 

Який же ж вихід був запропонований Львівською міськрадою?

 

Якщо говорити про сьогоднішній час, то з 2015 року ЛМР прийняла Програму сприяння розвитку львівських товаровиробників на 2015 – 2017 роки.

Згідно цієї Програми львівським товаровиробникам надано понижуючий коефіцієнт для розрахунку плати за оренду землі у м. Львові.

Цим документом визначено низку критеріїв для підприємств та компаній, які можуть користуватися наданою пільгою, а саме, для прикладу: для промислових підприємств, які мають у користуванні земельну ділянку для виробничих потреб площею не менше 1,0 га; чисельність працюючих становить більше 50 осіб; середня зарплата – більше 4 000 грн.

 

Яка мета цієї Програми?

 

Програма сприяння розвитку львівських товаровиробників на 2015-2017 роки є одним з важливих механізмів реалізації на місцевому рівні політики підтримки виробничого підприємництва, зайнятості населення, підвищення конкурентоспроможності та економічного розвитку міста.

З метою сприяння розвитку львівських товаровиробників у період економічної кризи, підвищення їх конкурентоспроможності, зменшення фінансового навантаження на підприємства, що виробляють продукцію на території м. Львова, Львівською міською радою заплановано до впровадження ряд заходів, що мають на меті спрощення умов ведення діяльності для виробничих підприємств, місцевих товаровиробників.

Потенціал підприємництва не може реалізуватися повною мірою в Україні через незадовільний бізнес-клімат.

Про це свідчать результати впливових міжнародних досліджень, зокрема  – Світового банку «Ведення бізнесу – 2014». Так, за простотою ведення бізнесу Україна піднялася з 137 сходинки і посідає 112-е місце зі 189 країн світу. Однак, до цього часу Україна залишається у числі світових аутсайдерів у субрейтингах доступу до енергопостачання (172-е місце), сплати податків (164-е місце), процедури банкрутства (162-е місце), міжкордонної торгівлі (148-е місце) і захисту інвесторів (128-е місце).

 

Несприятливий бізнес-клімат є основним чинником, що стримує інвестиції. Крім того, криза значно звузила внутрішні джерела для інвестицій, а міжнародні фінансові ресурси стали практично недоступними. Багато міжнародних інвесторів вимушені обережніше ставитися до ризиків країни. Зокрема, низький інвестиційний імідж України зробить країну менш привабливою для міжнародного капіталу у посткризовий період.

 

Непрості умови, у яких на сьогодні працюють львівські товаровиробники, зумовлюють необхідність докладання місцевими органами влади додаткових зусиль для збереження і розвитку підприємництва у виробничий сфері.

 

Програма сприяння розвитку львівських товаровиробників 2015-2017 роки формулює завдання, спрямовані на створення сприятливих умов для розвитку промислового виробництва, різних форм підприємництва у м. Львові, надходження інвестицій і забезпечення економічного зростання.

 

У чому ж тоді проблема?

 Висловлю власну точку зору: слід зазначити, що згідно ст.15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними  діями органів місцевого самоврядування,  є  прийняття  будь-яких  актів, які призвели або можуть призвести  до  недопущення,  усунення,  обмеження  чи  спотворення конкуренції.

Антиконкурентними діями органів  місцевого самоврядування,  зокрема, визнаються надання окремим суб’єктам господарювання або групам суб’єктів господарювання   пільг   чи  інших  переваг,  які  ставлять  їх  у привілейоване становище стосовно конкурентів,  що  призводить  або може призвести до недопущення,  усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Так, постає логічне запитання: яка різниця між підприємствами, де працюють 49 чи 50 осіб та де в оренді є земельна ділянка розміром 0,999 га чи 1 га?

На нашу думку така перевага є явно необґрунтованою та такою, що надає незаконну перевагу по сплаті платежів за землю, що в кінцевому результаті впливає на собівартість продукції.

 

А до чого тут органи ДФС України?

 

Нещодавно, органи ДФС України у Львівській області здійснили перевірку щодо повноти сплати орендної плати за землю у м. Львові ТОВ Науково-виробнича фірма «Орус», чиї  інтереси захищає моя юридична компанія.

Так ось, при перевірці органи ДФС зайняли позицію, згідно якої Програма не підлягає до застосування, оскільки згідно норм Податкового кодексу України до початку 2017 року орендна плата за землю не могла становити менше 3% від її вартості, а за Програмою орендна плата становить лише 1,8%.

Відтак, на думку податкових органів, ухвала, якою затверджена Програма суперечить податковому законодавству, а норми договору оренди землі є недійсними, оскільки також суперечать нормам закону.

 

Пане Юрію, що Ви як юрист скажете в такому випадку?

 

По-перше: акти Міської ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов’язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади.

 

По-друге: згідно податкового законодавства, у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

 

По-третє: згідно ПК України, контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними.

 

Системний та правовий аналіз норм Податкового кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» дає підстави вважати, що контролюючий орган, як зацікавлена сторона, не позбавлений права звертатися до суду про визнання нормативно-правового акту недійсним і не наділений правом самостійно в позасудовому порядку надавати йому правову оцінку.

 

Таким чином, навіть за наявності ознак недійсності правочину та/або ознак незаконності ухвал органу місцевого самоврядування, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про визнання оспорюваних правочинів недійсними та/або визнання незаконними актів місцевої влади.

 

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) та/або нормативно-правовий акт незаконним без звернення до суду, що не є правильним виходячи із загальних засад судочинства.

 

Який, на Вашу думку, вихід із ситуації, що склалася із вартістю землі у м. Львові?

Навчитись бізнесу відстоювати власні інтереси, лобіювати. Навіть у цій ситуації доводиться чути від переважної більшості бізнесменів слова: «Ми собі самі «порішаємо».

Але ж бо не «порішали»!

У розрахунки вартості землі, формула якого затверджена Кабміном, входить вартість утримання різного роду мереж та комунікацій.

Ця формула була затверджена у ті часи, коли такі структури як обленерго, облгаз та інші були у державній власності.

Постає логічне запитання, чому в той час, коли згадані структури  перейшли у приватні руки, їх комунікації дотуються кожним львів’янином та львівським бізнесом через сплату за землю?

До речі, і ЛТПП, і «Лобістська компанія Зошія», яку маю за честь представляти, є тими структурами, завданням яких і є лобіювання інтересів бізнесу у відкритий та прозорий спосіб.

 

Дякую.

Уляна Беньо