Чого ми хочемо? Три моделі майбутнього на вибір

Галузь:

Великі компанії повинні зрозуміти, що вони самі є найважливішими зацікавленими сторонами у нашому спільному майбутньому

Якщо узагальнювати, у нас є три моделі на вибір. Перша модель — «капіталізм акціонерів» — обрана більшістю західних корпорацій. Відповідно до цієї моделі, головною метою будь-якої корпорації повинна бути максимізація прибутку. Друга модель — «державний капіталізм» — покладає на уряд завдання спрямовувати розвиток економіки. Вона стала популярною в багатьох країнах, що розвиваються, і не в останню чергу в Китаї.

Але в порівнянні з цими двома варіантами у третього є найбільше якостей, гідних рекомендації. «Капіталізм стейкхолдерів» (тобто капіталізм в інтересах усіх зацікавлених сторін) — це модель, яку я вперше запропонував півстоліття тому. Вона позиціонує приватні корпорації як довірених керівників (trustees),що діють в інтересах суспільства, і цілком очевидно є найкращою відповіддю на соціальні та екологічні проблеми сучасності.

Модель, що домінує сьогодні — акціонерний капіталізм — спочатку стала популярною в США в 1970-і роки, а в наступні десятиліття розширила свій вплив на весь світ. Її розквіт частково був заслужений. Завдяки цій моделі, в її найкращі дні сотні мільйонів людей у всьому світі досягли процвітання, тому що компанії, що прагнуть прибутку, відкривали нові ринки і створювали нові робочі місця.

Але це не вся історія. Прихильники акціонерного капіталізму, включно з Мілтоном Фрідманом і чикагською школою, знехтували тим фактом, що корпорації, які котируються на фондовій біржі, є не просто структурами, що прагнуть заробити прибуток, але ще й соціальними організмами. Поряд з вимогою фінансової галузі підвищувати короткострокові результати, односторонній акцент на прибутки привів до того, що акціонерний капіталізм став все сильніше відриватися від реальної економіки. Багато хто розуміє, що ця форма капіталізму більше не є стійкою. Питання ось у чому: чому ставлення до неї почало змінюватися тільки зараз?

Одна з можливих причин — «ефект Грети Тунберг». Молода кліматична активістка зі Швеції нагадала нам про те, що збереження нинішньої економічної системи є зрадою щодо майбутніх поколінь, оскільки вона екологічно нестійка. Інша (пов’язаназ першою) причина: покоління «міленіалів» і покоління Z більше не хочуть працювати на компанію, інвестувати в компанії або купувати товари у компаній, у яких немає інших цінностей крім максимізації вартості для акціонерів. І, нарешті, керівники та інвестори почали розуміти, що їх власний довгостроковий успіх тісно пов’язаний з успіхом їх клієнтів, працівників і постачальників.

В результаті, ідея капіталізму стейкхолдерів почала швидко завойовувати популярність. Така зміна курсу повинна була відбутися вже давно. Вперше я описав цю концепцію ще в 1971 році, і я створив Всесвітній економічний форум, щоб допомогти діловим і політичним лідерам втілити її в життя. Два роки по тому учасники щорічного Всесвітнього економічного форуму підписали «Давоський маніфест», в якому перераховані основні зобов’язання будь-якої фірми перед її стейкхолдерами.

Сьогодні, нарешті, й інші заговорили про «стейкхолдерів». В цьому році Американський діловий круглий стіл, найвпливовіша лобістська організація бізнесу в Америці, оголосила про офіційну підтримку капіталізму стейхолдерів. Крім того, набирають популярність так звані інвестиції з соціальним ефектом, оскільки все більше інвесторів шукають способи зв’язати екологічну і громадську користь з фінансовою віддачею.

Ми повинні скористатися цим моментом, щоб гарантувати, що капіталізм стейкхолдерів залишиться новою домінувальною моделлю. З цією метою Всесвітній економічний форум публікує новий «Давоський маніфест». У ньому заявляється, що компанії повинні чесно сплачувати належні податки, демонструвати нульову терпимість до корупції, захищати права людини в своїх глобальних виробничих ланцюжках, а також виступати за конкурентну рівність на «ігровому полі», особливо в «економіці інтернет-платформ».

Однак для дотримання принципів капіталізму стейкходерів компаніям знадобиться нова система показників. Для початку новий показник «створенняусуспільнюваної вартості» повинен включити «екологічні, соціальні та управлінські» цілі (ESG-мети) як доповнення до стандартних фінансових показників. На щастя, вже стартувала ініціатива з розроблення нових відповідних стандартів при підтримці аудиторських компаній «великоїчетвірки» і під керівництвом голови Міжнародного ділової ради, гендиректора Bank of America Брайана Мойніхен.

Другий показник, який потрібно скорегувати: винагорода топ-менеджерів. Починаючи з 1970-х років, розміри виплат керівництву компаній різко зросли, головним чином для того, щоб рішення, прийняті менеджментом, «відповідали» інтересам акціонерів. Замість цього, в новій парадигмі капіталізму стейкхолдерів розмір зарплати топ-менеджерів повинен відповідати новому показнику — створення довгострокової усуспільнюваної вартості.

Нарешті, великі компанії повинні зрозуміти, що вони самі є найважливішими зацікавленими сторонами в наше спільне майбутнє. Звичайно, всі компанії повинні і далі намагатися використовувати свої ключові компетенції та зберігати підприємницький менталітет. Але при цьому вони повинні співпрацювати заради поліпшення стану світу, в якому вони працюють. Більш того, ця остання вимога і має бути головним сенсом їхнього діяльності.

Чи є який-небудь інший шлях? Захисники моделі державного капіталізму могли б сказати, що вона теж спрямована на досягнення довгострокових цілей, а останнім часом демонструє успіхи, особливо в Азії. Але державний капіталізм, хоча і може виявитися досить підходящим для однієї зі сходинок у розвитку, теж повинен поступово еволюціонувати в щось більш близьке до моделі капіталізму стейкхолдерів, а інакше його поглине корупція зсередини.

Перед лідерами бізнесу сьогодні відкрився неймовірний шанс. Надавши капіталізму стейкхолдерів конкретний зміст, вони можуть вийти за рамки юридичних зобов’язань і виконати свій обов’язок перед суспільством. Вони здатні наблизити світ до досягнення загальних цілей, і зокрема, цілей, окреслених у Паризькій кліматичній угоді і в «Порядку сталого розвитку» ООН. Якщо вони дійсно хочуть залишити свій слід у світі, у них немає іншої альтернативи.

HB