Я – багатофункціональний комбайн (від авторежиму до усвідомленого буття)

Галузь:

реаліті-п'єса у трьох діях 

Дія 1. Автопілот

 

Закипає… Вода з горохом у кастрюлі… А разом з нею моя нервова система… Не відповіли на лист, який учора надіслала до однієї компанії з надією на фідбек, натомість отримала гарбуза… Я…Бізнес-вумен, великий автор сучасності… Монумент, можна сказати… Злюсь… Добре, спробую ще раз. У цей момент вода з кастрюлі вихлюпується на щойновимиту плиту. Ой-ой-ой… знову доведеться мити!… Таки треба було купити ту мультиварку, адже менеджер так розпинався: «для бізнеследі». А я ж така!!! Проблем було б менше. Добре…Помию, поми…Ой! Страшенний гуркіт із сусідньої кімнати зупиняє потік думок. Затихли діти… Уява малює моторошні картини. Лечу… та, нічого, стілець упав, зачепивши ноутбук, а там..  Там вся моя робота півторарічна! Волосся стає дибки, хвіст стирчить, копитом землю рию, тобто підлогу…У цей момент нав’язливий звук будильника зупиняє лавину моєї агресії, він так пікає, пікає і щораз нагадує мені мій… Ох, людоньки! який будильник о сьомій годині вечора?.. Айпад!!! Моя зустріч з новим клієнтом!!! Діти!!! Де мій айпад?!?! Хто поклав мого електронного помічника у ящик з іграшками?! Діти, це не плейстейшн. Хто перевів години, я ж пропустила… Мене хтось чує?… Я нікого не цікавлю – я порожнє місце для них! Остання серія «Бетховена» важливіша.  Щойно зібралася звернути на себе увагу за допомогою своєї потаємної зброї – дзвінок у двері. Сусідка з питанням, чи лічильник на тепло у будинку встановили (я гроші збирала), бо вона щось там чула про безкоштовні. Хм. Не чую…Рахую, скільки коштуватиме новий вінчестер для ноутбука, і думаю, чи не пошкодилась інформація на старому. Хвіст і волосся вляглися на місце. Вже починаю розуміти, що треба щось відповідати і… Знову кипить, ні, не моя нервова система, а суп, суп гороховий там, на кухні. Ой! Я ж воду не закрутила, плиту ж мала мити… Знову біжу… Тітонька ошелешена, а я… Нарешті сіла, воду виключила, чи спочатку виключила, а потім сіла… Ех, «думи мої, думи мої, лихо мені з вами…» – класика. А сьогодні ж мій вихідний, до речі. Можна ж повалятися у тепленькому ліжечку, помріяти про відпочинок на Мальдівах, а я сиджу і гадаю, хто винен, що із жінки, матері та дружини я перетворилася на багатофункціональний комбайн, який працює в автоматичному режимі? Хто, крім мене, винен у тому, що я не вмію усміхатися до себе у дзеркало (якийсь собачий оскал натомість) і не знаю, що можна сходити у салон краси (я ж сама все вмію, для чого витрачати кошти?)? Я й часу не маю: три роботи, вечеря ввечері, чоловік, який сидить у своїх ґаджетах, і двійко прекрасних діток, які вимагають постійної уваги… А де моє нормальне «я»? Де Я? Ні,ні, ви не зрозуміли, я не жаліюся. Дякую Богові за все, що мені дав: за діток, здоров’я, можливості. Просто у свої 36 розумію, що щось неправильно роблю: кудись постійно біжу, усюди я: у лічильниках і батьківських комітетах, в роботах та господарстві, а для чого воно мені все у такому темпі – не знаю… Просто все повинно бути правильно! А що таке правильно? Чиста підлога в квартирі та вчасно вимитий посуд? Чи може діти, з якими бавляться, і чоловік, який почувається чоловіком біля справжньої жінки, а не придатком до багатофункціонального комбайна, що працює в автоматичному режимі? Як його відключити, той режим? Знов у свідомість вривається нав’язливий звук…  якийсь до болю знайомий гавкіт за вікном, ну зовсім знайомий… Де собака? Де моя диванна, теплична дівчинка, яка навіть двері відкривати сама не вміє?!… Я ж іще години дві тому бігала до магазину, вигулюючи по дорозі собаку (вірніше тягнучи за собою, бо ж часу обмаль)… Невже забула її на вулиці??! Та вона ж там, мабуть, околіла на морозі (ні, не околіла, гавкає)… Біжу, біжу шукати тварину, а по дорозі згадуватиму, де кнопка «Вимкнути» у мого комбайна…

 

Дія 2. Мозковий штурм

Все! Всі щасливі і зібрані і мама всіх відвезла до роботи і школи! У мене раптово з’явився вихідний, бо наш робочий сервер «полетів»! Я ніколи не думаю про те, куди подіти свій час. Я супер-тайм-менеджер свого життя! Моє автоматичне «Я» уже напланувало безліч хатніх справ і завдань!!! Але…стоп! Сьогодні я приділятиму час собі, інакше або вибухну, або впаду на фініші життя від перевтоми.1 Та як же мені призупинити цей скажений калейдоскоп фрагментів життя? Як вимкнути хоча б на годинку свій мозок-комп’ютер, який постійно щось планує, вирішує, несеться кудись у своїх тривогах? Як мені насолодитись посмішками моїх дітей, навіть коли дивлюсь в їхні зошити і бачу купу помилок, а моя уява малює жахливе майбутнє неграмотних дітей, які під церквою милостиню просять? Як мені по-людськи поговорити з чоловіком, якщо ми вже з головою поринули у ґаджети і забули, що можна посидіти собі на кухні і потеревенити про прожитий день? Як повернути блиск до очей, якщо я постійно набурмосено і зосереджено думаю про проблеми? Я ж доросла… Серйозна… Крута бізнес-леді… Відповідальна людина…. Все! Згадала! Як там нас на тренінгу вирішення проблем навчили? А! По-перше, мозковий штурм, по-друге, визначити свої сильні сторони і ресурси, щоб вирішити проблему. Тааак! Треба ідеї пошукати! Дві години пошуків у мережі – і купа «корисних» порад: делегуйте повноваження, відпочивайте, розподіліть обов’язки, насолоджуйтесь життям… Добре це все, але ЯК? Як це  робити, якщо моє автоматизоване високофункціональне «Я» свято переконане в тому, що відпочивати можна раз на рік впродовж двох тижнів, що я сама все найкраще зроблю, що мені треба все робити правильно, щоб не завалити свого життя? Яка ж тут насолода? Шукаю далі… Ого! Якась нова ідея! Чи не нова?… Практики усвідомлення в теперішньому моменті (майндфулнес)… Цікаво: поки наш мозок побивається за минулим і малює картини майбутнього – ми не живемо, а стаємо комбайнами в автоматичному режимі, втрачаємо відчуття часу, страждаємо від проблем і тривог, які ще не стались, – це про мене! Я зауважила, що маю купу жалю за минулими часами: юність, свобода студентських років… А ще я маю багато тривог щодо майбутнього: чи все буде добре із замовниками, чи я впораюсь, чи вистачить заробітку, чи діти будуть здорові і т.д. до безкінечності. І все це нереальне, його ж зараз немає! А в моєму мозку воно є і не просто є, а й настрій змінює, тягне за хвіст тривогу, роздратування, пригнічення. То як же тут в балансі будеш? 87676 Ого! Виявляється гормональна система реагує на думки! Я щойно перевірила: заплющіть очі і уявіть собі, що ви йдете вулицею, і раптом у вас запаморочилося в голові і серце пришвидшено застукало. Ви злякались цих симптомів, подумали: «А раптом інсульт?!», почали сканувати себе на інші симптоми, бо що ж буде з вашими дітьми, якщо у вас страшна хвороба? І тоді у вас не тільки серце пришвидшується, а й ноги підкошуються, в очах темніє, у піт кидає, тремор у всьому тілі. Страшно? Навіть уявивши цю ситуацію, я вже відчула, як напружилась. А чому? Виявляється, думки для нашого мозку – те ж, що й реальна небезпека! І він реагує – посилає імпульс до гормональних залоз, гормони стресу впорскуються нам в кров і зумовлюють тремор, запаморочення, збите серцебиття і дихання, відчуття жару в голові! Нормальна реакція на гормон стресу. А як же діють думки про моїх бідних неграмотних дітей під церквою? Так само! І так накопичується стрес у нашому житті, а гормон стресу в тілі! Гадаєте, так ми щасливі будемо? А дзуськи! Комбайнами багатофункціональними ми станемо, і реакції наші автоматичними будуть, і життя буде прісне і проблемне! Отже, умовиводи після кількагодинного мозкового штурму: майндфулнес або практики усвідомлення потрібні для того, щоб вимкнути автоматичний режим і перестати бути запрограмованими на автоматичні дії, знайти себе у теперішньому моменті свого буття і мати право вибору, якого ми себе так часто позбавляємо, діючи на автопілоті. Хм… Це власне те, чого я так прагну і від чого, на жаль, віддаляюсь із кожним днем.

 

Дія 3. Тренажери для мозку

brainЯк перейти у режим буття? Ми можемо натренувати свій мозок, щоб він слухався нас, а не використовував наші ресурси без потреби. По-перше, увімкнемо свої п’ять відчуттів. Ось коротенькі практики усвідомленості на щодень, які можна виконувати де і коли хочеш, і не обов’язково займати спеціальних положень (наприклад, позу лотоса), не обов’язково одягати спеціальний одягу, головне – присвятити собі кілька хвилин.

ЗІР. Наша епоха візуалів просто бомбардує візуальною інформацією. Відтак сприйняття стає як у тумані: дивимось, але не бачимо. Натренувати усвідомлений зір допоможе кількахвилинне спостереження квітки, кімнатної рослинки чи дерева. Розглядайте рослинку так, ніби ви марсіанка і ніколи не бачили квітів, спробуйте поглинати образ квітки цілісно: форму, розмір, колір. А тепер навпаки – розглядайте почергово пелюсточки, листочки, лінії, вигини, кольори, світло і тіні. Коли я розглядала – то раніше чи пізніше, ймовірніше раніше, моя увага відволікалася від квітки і знов летіла в тривожні думки про неприготовану вечерю. Але, виявляється, це нормальне явище для мозку – швидко відлітати від усвідомленої уважності і шукати собі проблеми, які можна повирішувати. Робота в нього така – проблеми вирішувати. Проте коли мені вдається помітити його втечу – я себе хвалю, бо це означає, що я вже трішки навчилась бути не комбайном… До речі, наші діти вміють спостерігати усвідомлено від народження – а ми своїм вихованням часто вбиваємо цю здатність.

СЛУХ. Чи ви помітили, скільки звуків супроводжує життя в місті? Як давно ви чули тишу? Лавина звукових подразників робить нас нечутливими, заважає бути уважними до звуків і емоцій, ними викликаних, сприяє тому, що ми слухаємо один одного, але не чуємо суті. Спробуйте сісти і на кілька хвилин заплющити очі. Прислухайтись, розпізнавайте звуки назовні, в приміщенні, в тілі… Це слухання повертає нас в теперішній момент, допомагає знайти себе в цьому конкретному часі свого життя. Коли ми усвідомлюємо себе – перемикаємо режим з автоматичного на усвідомлений і тоді маємо вибір. Вміти чути – добра здатність, еге ж?

ДОТИК. Наша культура, скерована на розвиток мозку, залишає все менше місця для тіла, для фізичних контактів. Але дотик є нашою базовою емоційною потребою.  Коли до нас торкаються люблячі руки, ми відчуваємо щастя і безпеку – системи тривоги стишуються і ми насолоджуємося. І коли ми торкаємося своїх близьких не автоматично, а усвідомлено  –  несемо безпеку, любов і щастя. Щоб натренувати свої тактильні здібності, можна використати гладенький камінець, маленьку мушельку, шишку абощо. Візьміть камінчик в руку, заплющіть очі. Важливо не дивитися на камінець, а досліджувати його пальцями, рукою. Делікатно вивчаємо вагу, форму, текстуру поверхні, різницю в температурі камінчика до і після вашого дотику. Спостерігаємо за відчуттями, ловимо свій мозок на тих моментах, коли він починає відволікатись від дослідження камінчика, і доброзичливо та м’яко повертаємо увагу на камінчик. Усвідомлене відчуття дотику можна сприймати і як своєрідний спосіб релаксації.

НЮХ. Сприйняття запахів безпосередньо пов’язане з центром наших емоцій, тому запах пиріжків вмикає спогади дитинства. Щоб натренувати уважність, оберіть комфортний для себе запах: ароматичну паличку, мило, ефірну олійку тощо, і з заплющеними очима сприймайте його кілька хвилин, вловлюючи нюанси. Відчуйте, як запах наповнює ваші ніздрі, легені на вдиху, як лоскоче і залишає легкий «післясмак» у горлі. Ймовірно, ваш мозок швидко відволічеться, понесе у вихор образів, думок. Якщо ви це помітили, то спробуйте сприйняти свої думки як  річку, яка тече повз вас, і в якій пливуть листочки, палички, травинки, ви бачите їх, але не мусите ловити будь-що чи пірнати. Так само ми не мусимо пірнати у наші думки. І повертаємося від думок до сприйняття запаху.

СМАК. Зауважували, як ми їмо? Швидко! Бо часу немає! І що? Насолоду, насичення відчуваємо? Чи переїдаємо, бо як удави ковтаємо? Практика усвідомленого споживання їжі особливо корисна для жінок, бо має вторинний ефект – струнку фігуру. Відкусіть шматочок шоколаду, потримайте в роті, відчуйте, як змінюється його форма, як він тане, яка в нього текстура, який багатий смак. Надкусуючи, зверніть увагу, як нетерпляче і звично ваші зуби готові пожувати шоколад. Затримайте цей момент. Спостерігайте, які відчуття, емоції у вас з’являються.  Проковтніть шоколад, і спробуйте сконцентруватись, які відчуття післясмаку у вас залишились. 080980

 

Розвиваючи свою увагу за допомогою п’яти відчуттів, зможемо помічати свої автоматичні реакції, сповільнювати їх, ставити на паузу і усвідомлено підходити до подій кожної миті. Наприклад, я усвідомила свою звичку всюди бігти, все робити поспішаючи: їсти, купати дітей чи варити суп, думаючи в ці моменти про щось інше. І усвідомивши це, почала пригальмовувати галоп думок. По-друге, ми можемо розвинути в собі нову звичку – помічати маленькі приємності та красу навколо. Ми ж просто звикли помічати недоліки, бо так наш мозок еволюціонував, щоб бачити небезпеки і проблеми і придумувати план їх подолання. І це його корисна здатність. Проте, все добре в міру. І ми можемо розвинути його інші функції, про які мало хто знає. Ми можемо натренувати його для сприйняття прекрасних дрібниць, які залишаються поза фокусом уваги: блиск в очах наших дітей, аромат кави, дивовижний візерунок гілок на дереві за вікном, заспокійливе шелестіння ноута, який чекає робочого дня, сопіння собаки, яка блаженно розтягнулась на килимку під ногами, крапельки води, які лоскочуть шкіру під душем… І зауважте – це безкоштовно: можна отримати бонус радості, наситити себе приємною емоцією, миттєво збалансуватись, не шукаючи спеціальних засобів для щастя. 56456 Відтак згодом ми стабілізуємося, насичуємо себе енергією, стаємо менше тривожними, більше впевненими, можемо легше концентрувати увагу, бути ефективними в роботі, і… з’являється інше відчуття часу: його починає вистачати і ми йдемо життєвою дорогою, насолоджуючись краєвидами, а не скачемо галопом з піною біля рота, беручи на спину все більше і більше вантажу.

234234

Замість епілогу…

Я вирішила спробувати перемкнути свій режим автоматичного функціонування на режим буття. Чи це мені легко вдається? Не зовсім, але чомусь мої діти стали спокійніші і частіше усміхаються до мене. Кава зранку смачніша, їжа не підгорає, а чоловік почав стовбичити біля мене на кухні і розповідати про цікаві новини. І він помітив, що у мене лагідна і спокійна посмішка з’являється, коли я працюю за комп’ютером (і це його заінтригувало)…

 

Автор Дії 1. - 
ольга шупеня
Ольга Шупеня, 
seo-оптимізатор 
інтернет-магазину http://krasota24.com
Автор Дії 2 і 3 -
Юля Стадницька
Юлія Стадницька, 
когнітивно-поведінковий терапевт, 
психолог Центру психологічного консультування 
Інституту психічного здоров'я 
Українського католицького університету