Ірина СЕНЮТА: “Я за високу правову культуру суспільства та правову обізнаність”

Галузь:

Гостею нашого видання є Ірина СЕНЮТА, доктор юридичних наук, професор, адвокат, завідувачка кафедри медичного права Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, керуючий партнер адвокатського об’єднання «МедЛекс». Поговоримо про медичне право, його місію та користь, про потреби лікарів та пацієнтів.
Пані Ірино, минулого року в інтерв’ю “Юридичній газеті” Ви сказали, що для належного рівня розвитку медичного права в країні “…необхідно розробити й прийняти Медичний кодекс України…” Наскільки справа зрушилась з місця? Якщо ні, то чому?
Так, моя думка з цього приводу незмінна. Вважаю, що Медичний кодекс України потрібний. На жаль, жодних змін державницького значення у цьому керунку поки немає.
Згадка про Медичний кодекс України міститься у Концепції оновлення Цивільного кодексу України як про спеціальний акт, що має паралельно розроблятись. Вірю, що такий важливий документ у нашій державі все ж буде підготовлений і прийнятий.
Якими законодавчими документами адвокати “медичного” напряму керуються сьогодні?
Нормативних актів насправді є чимало, як законів, так і підзаконних документів. У медичному праві відносини регламентовані в основному відомчими актами. Звичайно, що з-поміж законів використовуємо насамперед Конституцію України, Цивільний кодекс України, Кримінальний кодекс України, Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (Основи).
Наскільки наші лікарі знають право, своє і пацієнта?
У Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженому наказом МОЗ України №117 від 29.03.2002, зазначено, що лікарі повинні знати основи права в медицині та чинне законодавство про охорону здоров’я. Проте на практиці буває по-різному.
Видається, що саме незнання і породжує медичні справи, адже лікарі не умисно порушують права пацієнтів.
Знання обсягу прав та обов’язків, своїх і пацієнта, вміння їх реалізовувати, – важливий запобіжник порушення прав і вчинення правопорушень.
“Топ-5” видів (тем) звернень, з якими найчастіше доводиться мати справу:
  • неналежне надання медичної допомоги (повнолітнім і неповнолітнім пацієнтам);
  • розробка договорів про надання медичних послуг;
  • встановлення професійних захворювань медичних працівників, зумовлених коронавірусною інфекцією;
  • комплексний правовий супровід медичної практики;
  • допоміжні репродуктивні технології, зокрема сурогатне материнство.
Телемедицина: хто має право цим займатись, наскільки поширений цей спосіб консультацій і чи все гаразд із законодавством України у цьому напрямку?
Питання телемедицини сьогодні регламентоване ст. 35-6 Основ та Наказом МОЗ України «Про затвердження нормативних документів щодо застосування телемедицини у сфері охорони здоров’я».
Надавати медичну допомогу зі застосуванням телемедицини можуть заклади охорони здоров’я або фізичні особи-підприємці, які зареєстровані та одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики.
Телемедицина передбачає консультування, діагностику, лікування із використанням засобів дистанційного зв’язку, у тому числі шляхом передачі електронних повідомлень, проведення відеоконференцій. Надання медичної допомоги в умовах COVID-19 актуалізувало телемедичні технології. Особливо актуальним стало домашнє телеконсультування, яке застосовується у випадку самостійного звернення пацієнта до лікаря за допомогою, приміром, телефонного зв’язку або мережі Інтернет (електронна пошта, web-сторінки тощо), а також спостереження за станом здоров’я пацієнта його лікуючим лікарем у процесі надання йому медичної допомоги.
У законодавстві є чимало контроверзій і прогалин, приміром, в Основах йдеться про те, що МОЗ України має бути прийнятий порядок запису (аудіо-, відео-, а також запису параметрів медичного обладнання) при виконанні медичних маніпуляцій та операцій, який не розроблений.
Що можна лікарю, а що ні? Чи може бути така консультація підставою для захисту від неякісного лікування?
Обсяг прав і обов’язків лікаря визначений насамперед ст. 77 і 78 Основ, деталізується правовий статус у посадовій інструкції.
Якщо говоримо про консультації, то слід пам’ятати: висновок консультанта, який видається за запитом на телемедичне консультування, має рекомендаційний характер; відповідальність за якість лікування несе лікуючий лікар; такий висновок слугує лікуючому лікарю для допомоги в наданні медичної допомоги пацієнтові сукупно з іншими клініко-лабораторними даними.
Як часто доводиться захищати медиків, яких суспільство вже вважає винними?
Я вболіваю за високу правову культуру суспільства та правову обізнаність. Тому ми повинні пам’ятати про презумпцію невинуватості, вину встановлює лише суд. У моїй практиці чимало справ, які стосуються захисту прав медичних працівників, проте в основному я намагаюсь вирішувати конфлікти альтернативними способами, приміром, шляхом укладення договорів про примирення і відшкодування шкоди (за обставин, коли вчинено правопорушення). Цінним є час, ділова репутація медика, отож, шукаю ті способи захисту, які максимально враховуватимуть інтереси мого клієнта, намагаюсь його відгородити від багаторічних судових тяганин.
Чи займаєтесь справами на благодійній основі?
Так, звичайно. У медичних справах багато горя, людських трагедій, зламаних доль, і така категорія справ вимагає емпатії та людяності. Коли, приміром, залишаються діти, які втратили матір, коли понівечено дітей, зміни стану здоров’я яких незворотні, а коштів немає, то чи не повинна справедливість торжествувати в таких справах?!
Чому? Я вчусь щодня бути Людиною, тому це своєрідний прояв любові до ближнього… Медичне право – це місія людяності та професіоналізму!
Були випадки, коли вирішення справи вимагало медійного розголосу?
Так. Навіть сьогодні в мене є справа, яка стосується смерті дитини: на кожному судовому засіданні є представники ЗМІ. На жаль, надто рідко усвідомлюються професійні недоліки, не приймається факт вчиненого, тому йде гостре протистояння у конфлікті.
Ваша діяльність, як ми вже побачили, передбачає “роботу для суспільства”. Знаю, що це вилилось і в громадську роботу. Розкажіть більш детально…
Понад 13 років очолюю ГО «Фундація медичного права та біоетики України», місія якої – розвиток медичного права як науки, навчальної дисципліни та галузі права. За ці роки реалізовано численні проєкти, спрямовані на захист прав людини у сфері охорони здоров’я, найбільш масштабний з яких – міжнародний проєкт Фундацій відкритого суспільства (OSF) та Міжнародного фонду «Відродження», що тривав з 2007 до 2012 року — «Права людини у сфері охорони здоров’я». У підсумку було видано практичний посібник трьома мовами, проведено низку навчальних семінарів для різних цільових аудиторій (від суддів, адвокатів до медичних працівників), на базі Фундації три стажери пройшли спеціалізоване навчання з медичного права. Цей проєкт стимулював розвиток медичного права в Україні в усіх спектрах.
Крім того, проводились численні інформаційно-просвітницькі кампанії, пов’язані з профілактикою захворювання на рак молочної залози та рак шийки матки, партнерськими пологами, протидією гепатиту С.
Фундація спільно з партерами понад 10 років видає науково-практичний журнал «Медичне право», головним редактором якого є я.
У 2019 році я стала членом Правління Європейської асоціації медичного права, перед тим 2 роки будучи національним представником цієї Асоціації в Україні.
Також маю честь і приємність бути членкинею Жіночої Ділової Палати України, яка об’єднує жіноцтво для розвитку підприємництва та творення добра. Саме ця професійна спільнота утверджує соціальну відповідальність бізнесу, робить його антропоцентричним. У ЖДПУ діє Комітет соціальної відповідальності бізнесу, до складу якого належу. У нас безліч різних проєктів, які спрямовані на допомогу людям.
Також я є членом Опікунської ради Львівської обласної клінічної психіатричної лікарні. Вірю, що такі натхненні люди, які там працюють, та ті, хто входить до складу Опікунської ради, зможуть втілити все задумане. Як бачите – справ чимало. Вірю, що спільно зможемо сформувати простір психічного здоров’я, який стане кращим європейським взірцем, базуватиметься на повазі до людини, подоланні стигми та дискримінації, укорінюватиме престижність професії і довіру до психіатричної допомоги.
Чи можемо ставити знак рівності між адвокатською практикою та підприємницькою діяльністю?
Адвокатська діяльність є незалежною професійною діяльністю адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
 Адвокатська діяльність не є господарською і зокрема підприємницькою у сенсі ст. 3 Господарського кодексу України, а адвокат не є суб’єктом господарювання, який здійснює підприємницьку діяльність (роз’яснення ВККА «Про суміщення адвокатської та підприємницької діяльності» від 21.03.2008).
Як Ви охарактеризуєте львівську бізнес-спільноту?
Львівську бізнес-спільноту становлять люди, які постійно перебувають в особистісному та професійному розвитку, шукають нові напрями і втілюють плани у життя, а ще бізнес у Львові соціально відповідальний, має яскравих представників – людей з особистими брендами.
Якою є Ірина Сенюта поза роботою?
Навіть кожна моя робота потребує мене різної (посміхається). Я навчилась «трансформовуватись», адже, приміром, студентська і слухацька аудиторія різниться від судової зали, тому “вимагають” мене різної.
Поза роботою я затишніша та ніжніша, напевно, так… Тому часом я – воїн, який захищає права людини, часом філософ, що розмірковує над новими науковими конструкціями, часом оратор, що полонить аудиторію, а часом жіночна і тендітна – для людей, що в серці. Такий собі диригент власного оркестру, аби бути сильною і ніжною водночас.

 

Що у пріоритеті на найближчі роки?
Для мене незмінний пріоритет – це моя сім’я, люди, які живуть у серці.
А в професійній, науковій, викладацькій і громадській діяльностях я теж постійна – медичне право, побудова правової медицини в Україні та захист прав і допомога людям.

 

Дякую,

Юрій Булик